Четвер, 20.06.2019, 20:21
Вітаю Вас Гість | RSS

СЗШ І-ІІІ ступенів с.Немерче

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 19
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

08:45
З-за парти - на фронт. З бою - в безсмертя.

З-за парти - на фронт…назавжди залишилися молодими…

74 роки відділяє нас від закінчення Другої світової війни. Все менше і менше залишається людей, які були свідками тих жахливих подій, все менше і менше серед нас тих, хто кував перемогу, хто визволяв нашу державу, а з нею і майже півсвіту, ветеранів. Завдання нашого покоління шанувати тих хто ще поряд із нами, спілкуватися з ними, допомагати, підтримувати, а найголовніше зберегти спогади, відомості про учасників бойових дій і на основі такої інформації проводити виховну роботу серед молоді. Саме цим і займається педагогічний колектив Немерчанської загальноосвітньої школи.

У статті зібрано матеріал про односельчан села, а саме першого випуску, які одразу після випусконого вечора відправились на фронт і не повернулись.

Горка Костянтин Петрович 1923 – 1942 рр.

Це було давно. Багато років промайнуло, води чимало утекло. Та згадка про тебе, Костику, не гине. Ще й досі пам’ятаю, як ти поспішав до школи з торбинкою книжок через плече, ступаючи по колючій дорозі босими ногами. Худенький такий, лише голубі-голубі очі освіжали бліденький видочок твій. Ти зростав не в розкоші. Коли тобі було 7 років, мати захворіла важкою хворобою. Лежала хвора 8 років. За матір стала старша сестра Онися. А батько все в роботі. Ти ласки маминої не відчув, не знаєш. Багато плакав… Був завжди в горі. Коли підростав, щастя не всміхалось: мати ще більше хворіла. А там і смерть… Важкою опукою лягла на тебе смерть матері. Дуже плакав, плакала сестра, плакав батько. Та не допомогло. Залишилось вас троє. Сестра з батьком ходили на роботу, а ти господарював по дому, ходив до школи. Пройшли роки… Костик в 10 класі. Вчився посередньо. Поводився відмінно. Хоч був він і нервовий, та ми не ображались на нього, бо знали: він сирота. Ми всі його любили, жаліли, поважали, допомагали. Він веселішав. В день випуску після закінчення 10 класу Костик був веселий, як і всі, немов не було в нього горя. Його очолили увагою учні, вчителі. Він був щасливий. Мріяв піти вчитись, а потім працювати, бути вдячним Батьківщині за її щедрі піклування про нього, за освіту, за все. Та другого дня, червня місяця 1941 року, страшна звістка облетіла країну. На крик розпачливий «війна!» відгукнувся весь народ. Пішли на фронт юнаки із нашого села. Костик пішов на фронт з першого дня війни. Пішов і не вернувся, він загинув в боях за Вітчизну, за наше життя.

Спи спокійно, юний друже, твої нащадки ніколи не забудуть тебе [1].

Григоренко Василь Іванович 1923 – 1944 рр.

Це було в мирні довоєнні дні. У восьмий клас Немерченської середньої школи прийшов навчатися учень Вінозької школи Григоренко Василь Іванович. Вчився в даній школі три роки. Любив шкільну сім’ю, товаришів. З повагою відносився до вчителів. Жодного зауваження йому не було під час уроків. Скромний, ввічливий до старших. Ніколи не скривдив меншого і слабшого себе. Ходив до школи щоденно: в стужу, холодну й зимову заметіль. Ніколи не пропускав уроків.Був прикладом у навчанні для інших. Дуже гарно писав. Спокійної і лагідної вдачі юнак. Він мріяв після закінчення десятирічки стати вчителем, щоб сіяти «добре й вічне» в дитячі душі. 1941 рік. Рік закінчення середньої школи. Яка радість! Ще мало хто до того року здобув середню освіту. І той, хто закінчив середню школу в цьому році, радів, що має середню освіту. Цій молоді усміхнеться щастя навчатися у вищому навчальному закладі.

Вася в цьому й не вагався. Він мав міцні знання з навчальних предметів. Значить, буде він навчатися у вищому навчальному закладі. Та на другий день після одержання документа про середню освіту звістка облетіла всю країну: «Війна!». Чорні хмари війни нависли над країною і заступили сонце. Зникла за горизонтом та доріжка, по якій мріяв йти наш Вася у майбутнє. В перші дні війни він був призваний в ряди Радянської Армії. Спочатку був направлений в тил для військового навчання, а незабаром пішов на фронт. Пройшов з боями всю країну. Власними очима бачив, як понівечили вороги неньку Батьківщину. Горіли села, кричали діти на грудях у мертвих матерів. І серце молодого юнака стискалося від жалю. Він потрійною силою бив ворога. Пройшли 4 тяжких роки війни. Вісточки від сина чекала мати. Серце щеміло від болю за рідним. А вісточки нема. Син воює, він б’є безпощадно ворога, звільняючи свою територію. Зморений, виснажений Вася легко віддихнув, коли став на кордоні Румунії. Радів, що стільки зроблено доброго там, на нашій рідній землі. – Ще трохи і ми звільнимо народи Заходу від фашизму, - говорив він. Та не дочекався наш однокласник того щасливого дня. Його чекала несподівана смерть. Темної ночі йшов в розвідку білявий голубоокий юнак. Йшов безстрашно, як ходив багато раз. Багато разів ходив в розвідку і щасливо повертався. Та сталося на цей раз не так. Це були останні кроки в його житті. Він відійшов недалеко від траншеї і натрапив на міну. Не стало й сліду від молодого цвіту: розлетілися в різні сторони пелюстки й пилок. Ніхто й сліду його не знайшов. Тільки на тому місці дощечка з написом про загиблого Васю вже іншого кликала в бій.Матері тяжко на серці. Вона все жде… І діждалась… Одного похмурого ранку прийшла звістка, що не верне додому син. Він загинув за Батьківщину, як  сотні таких, як він. Вася Григоренко вмер, але він вічно житиме в серцях своїх нащадків. Його сім’я, його образ пам’ятають односельчани, вчителі, учні-десятикласники, що навчалися. То нехай же його ім’я шанують і ті, щонавчаються зараз в Немерченській школі. Адже він кров’ю своєю завоював для них щасливе дитинство: право навчатися, веселитися, жити [2].

Паламарчук Василь Дмитрович 19211944

Березневий ранок 1921 року у наш дім приніс радість: у мене народився син, на ймення Василько. Як зараз бачу: маленький, з чорними очима та ще з чорнішими кучерями на маленькій дитячій голівці. Минав час, зростав синок, раділи батьківські серця. Сонячного вересневого ранку я проводжала сина до школи в перший клас. Ще й сьогодні бачу ту доріжку, по якій маленькими ніжками йшов мій милий синок до школи. Тоді жили ми в селі Білянах Мурованокуриловецького району. Незабаром наша сімя переїхала на місце проживання в село Немерче Копайгородського району. Син наш пішов навчатися в Немерченську середню школу. Скоро здружився з колективом учнів класу. Поважав старших, любив шкільну сімю. Це я помічала з того, що часто в нас в домі побували його однокласники, готували разом домашні завдання. Завжди веселі, згідні між собою. Я цікавилася тим, як навчався та поводився мійсин в школі, а тому ніколи не пропускала класних батьківських зборів. Вчителі не нарікали на успішність та поведінку мог осина. Радість лоскотно бентежила мою і батькову душу за достойну дитину. Йшли роки…Вася-десятикласник. Ми так раділи цьому, бачили його квітуче майбутнє…

20 червня 1941 року. День чудовий, а вечір ще чарівніший випускний вечір… В танці кружляють десятикласники з десятикласницями. Всі радісні, збуджені. Завтра дітей наших чекає щасливе майбутнє… Їх життя кличе йти вперед. Та нашу спільнурадість порушив неспокій: чорні хмари війни нависли над країною. В небі загуркотіли літаки з чорними хрестами на крилах. Вони бомбили мирні міста і села. Країна палає у вогні, країна в небезпеці. Ввесь народ став на захист своєї Батьківщини. В перші дні війни пішли на фронт мій чоловік і син. Воювали в одній частині, разом били ворога, ходили в розвідку, їли страву з одного котьолка, пили воду з однієї фляги. Батько слідкував за сином, як за власним оком. Бої йшли далеко. Я нічого не знала про своїх найдорожчих: чи вони живі, чи здорові. І відцього серце обливається кровю, а на  скроні впав сніг. Але я все ждала… Ждала, що закінчиться війна, що вернуться додому син і чоловік. І ми знову будемо щасливі. Та марні мої мрії, мої милі і жданні надії. Як грім серед ясного неба оглушив мене, зігнув мене до самого долу той день, коли загинув син. Здається одірвалась від серця найгарячіша частка і льодом впала з моїх грудей на землю. Я спочатку закамяніла, оніміла, а потім кричала, плакала… Все марне… Не вернеться вже до матері син, не гляне ніжно у вічі і не скаже: «Матусю моя дорога, як я тужив за тобою». Після запеклого бою 31 серпня 1944 року загинув мій син Васильок. Загинув на очах у батька свого, кровю стікав у нього на руках. Та сльози батькові не зцілили рани сина. Він вмер смертю хоробрих в бою за любиму Батьківщину. Його поховали в селі Степанках Калушського району Івано-Франківськоїобласті. Цілу ніч батько стояв навколішки на могилі сина, лив сльози гіркі, криваві. Та не встав Васильок. На ранок частина рушила далі в похід на Захід. Пішов і батько (чоловік мій Дмитро) мстити ворогу за сина, за рідний край, за народ. Через два місяці в жорстокім бою загинув мій Дмитро, чоловік. Дві тяжкі рани ниють вічно в моєму сердці. Зараз мій син Васильок спить спокійним сном у братській могилі міста Калуша Івано-Франківської області. На могилі воїнів горить і не згасає вічний вогонь слави, не вянуть живі квіти у підніжжя памятника загиблим воїнам. Але це далеко-далеко від мене. Я вже стара, недужа. Після довгих трудових років пішла на заслужиний відпочинок. Країна піклується про мене: забезпечела мене хорошою пенсією. Навідують та шанують мою старість дочки та зяті, поважають люди. Та рани давні не заживають, і завжди груди жаль стиска. Особливо важкотоді, коли я проходжу біля школи, де зростав, навчався, не знав справжнього ще життя мій син. Адж евін не нажився, не знав справжнього життя, любові першої чистої й ніжної не відчув… І вже його ніколи не буде. В тійшколі, де вчився мій син Васильок, вчаться нові покоління дітей. Я всією душею, щирим сердцем хочу миру і щастятим, хто живе в мирну годину. Хочеться піднятися на гору високо-високо і кричати на весь голос: «Люди, бажаю спокою всім дітям щоб не сивіли зарання з горя матері!» [3].

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

 

Запис автора від Паламарчук М.П., бібліотекар с.Немерче.

Запис автора  від Николюк О.П., вчителька Немерчанської середньої школи

Запис автора від Паламарчук О.В., мати.

Переглядів: 19 | Додав: szshnemerche | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Травень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Copyright MyCorp © 2019
Зробити безкоштовний сайт з uCoz